Твори мистецтва крали, крадуть і, найімовірніше, крастимуть. Як співав гангстер у дитячому пригодницькому фільмі, «…давайте будем нести искусство людям, берут они охотно старинные полотна».
Найбільша кількість полотен, наприклад, у ХХ столітті зі зрозумілих причин зникла з музеїв та приватних колекцій під час Другої світової війни. Для супермузею до австрійського Лінца звозилися витвори мистецтва з завойованих Гітлером країн. Але художньої Мекки на берегах Дунаю не вийшло.
Колекцію з соляних шахт з Альт-Аусзеї разом із колекціями з музеїв Дрездена та Берліна трофейні бригади вагонами переправляли до СРСР для майбутнього сталінського Музею світового мистецтва. Загалом вивезли 2,5 мільйона музейних одиниць! Потім їх почали потроху повертати, але й досі у Росії є чимало трофейних творів.
ХХІ століття не відстає. У 2010 році з Музею сучасного мистецтва в Парижі викрали «Жінку з віялом» Амедео Модільяні разом із шедеврами Пікассо, Матісса, Брака та Леже. Найдорожчою серед зниклих була картина Пікассо «Голуб із зеленим горошком» – її оцінюють у 28 мільйонів доларів, а загальна вартість викраденого – 115 мільйонів євро. Через півтора роки поліція вийшла на замовника та виконавця, але не на картини.
Цікаво, що найчастіше в поле зору крадіїв потрапляють роботи Ван Гога. 2002-го з Музею Ван Гога в Амстердамі викрали картини «Вихід із протестантської церкви в Нюенені» та «Вигляд моря в Шевенінгені» вартістю 30 мільйонів доларів кожна. У 2010 році з Музею Мухаммеда Махмуда Халіля в Каїрі серед білого дня винесли картину «Маки», або «Ваза з квітами», вартістю близько 50 мільйонів доларів. Її вже викрадали у 1978 році, але тоді злодія знайшли, а полотно повернули до музею.
2020-го з музею Сінгер Ларен, закритого через пандемію Covid-19, вкрали вангогівський «Сад священика в Нюенені навесні». Втрата оцінюється від одного до шести мільйонів євро.
Жодної з вкрадених картин Ван-Гога досі не знайшли.
І все ж є випадки, коли шедеври повертаються. Таку історію у своїй книзі «Поцілунок Іуди», присвячену картині великого італійського художника XVII століття Мікеланджело Мерізі де Караваджо, розповів письменник Денис Фомічов. Він приїхав до Кропивницького на запрошення бібліотеки Чижевського.
Події та факти
Твір ґрунтується на реальних подіях. Факти такі. Влітку 2008 року з Одеського музею західного та східного мистецтва викрали картину Караваджо «Взяття Христа під варту», або «Поцілунок Іуди». Грабіжники вночі через вікно залізли в зал і вирізали картину з рами.
– Причиною крадіжки було те, що стан сигналізації та охорони в музеї був трохи слабшим, ніж у сигаретної мінікрамнички, – висловився Денис Фомічов, але його цікавило питання, чому ж із сусідньої зали знову не викрали «Святого Луку» Франса Хальса (про цю крадіжку знято фільм «Викрадення Святого Луки», – авт.)
Полотно Караваджо, яке оцінюється в 100 мільйонів євро, кілька разів склали, помістили в підлогу машини під сидіння та вивезли з України. Про долю викраденого шедевра не було жодного звуку до 2010-го, коли п’ятьох викрадачів затримали у Берліні з картиною на руках.
Справа про крадіжку в особливо великих розмірах та контрабанді, вчинених та проведених організованою групою осіб, розглядається у Подільському райсуді Києва вже десять років. Під слідством – Лері Асатіані, Сергій Підгірний, Олексій Балашов, Сергій Кріт та Тамаз Челідзе. Їм загрожує від семи до 12 років позбавлення волі. І, згідно зі ст. 49 КК, терміни ще не спливли. Втім, у швидке завершення справи ніхто не вірить. По ній проходять понад дві сотні людей, які ігнорують судові повістки.
Караваджо та його картина
Торік світ відзначав 450 років від дня народження Мікеланджело Мерізі да Караваждо. Як чудово пише у своїй статті про нього Микола Жарінов, Караваджо «був поганим учнем, недолугим християнином, ненадійним другом, огидним товаришем і поганим учителем. На його рахунку вбивства, пограбування, зґвалтування, п’яні бійки, але його картини при цьому прикрашають стіни найкращих музеїв світу. Його готові були взяти під опіку найвпливовіші люди свого часу. Він мав стати одним із головних знарядь пропаганди католицької церкви. Але замість багатства, розкішного життя у палацах та високого чину художник завжди віддавав перевагу брудним нетрям. Він бачив красу там, де її за всіма канонами бути не могло». Він був генієм.
Його називають автором першого в історії італійського живопису натюрморту. Зверніть увагу, як подих смерті вже торкнувся зелені та фруктів на його знаменитому «Кошику з фруктами». Як зазначає мистецтвознавець Тетяна Горіна, фрукти написані настільки реалістично, що з’являється бажання підійти і підхопити цей кошик, тим більше, що він випадає з простору полотна.
Фото: Вікіпедія
Картини Караваджо на релігійні сюжети не схожі ні на що написане живописцями раніше. Його «Марія Магдалина, що кається» надзвичайно далека від манерних напівоголених прекрасних молодих дівчат Тіціана чи Джордано, святий Матвій – не благообразний святий, а нікчемний грішник, а для «Успіння Богоматері» художник в якості моделі використав труп повії. Таким було слово Караваджо у живописі. І своїм натуралізмом воно викликало у сучасників потрясіння.
«Поцілунок Іуди» називають найвиразнішим із релігійних полотен усіх часів. Момент, коли Сина Божого зрадять, переданий у небаченій досі реалістичній манері. Глядачі стають свідками насильства, що відбувається вночі. «Взяттям Христа під варту» Караваджо довів реалізм до досконалості.
Фото: Вікіпедія
Картина створена за замовленням родини Матеї в Римі. Експерти заявляють, що в ті часи чим відомішим було полотно, тим більше копій з нього писали. Картини Караваджо були дуже популярними. Але через півстоліття художник і його брудний реалізм вийшли з моди. Про Караваджо забули.
В Одеському музеї західного та східного мистецтва «Поцілунок Іуди» з’явився 1901 року як дар Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Там і експонувався аж до гучного викрадення у 2008 році.
Але 1991 року в будівлі єзуїтського Товариства Ісуса Христа Дубліна виявили однойменне полотно. Картину передали до Національної галереї Ірландії. Її співробітники на весь світ заявили, що картина є оригіналом, а в Одесі знаходиться копія. Українські ж експерти впевнені, що саме одеська картина належить пензлю великого майстра. Тим більше, як ми вже згадували, за часів Караваджо було заведено повторювати картини.
Про це на презентації заявив і Денис Фомічов. Коли картину знайшли, він спілкувався з експертом із Дублінської галереї, і той стверджував, що картина справжня – манера письма Караваджо впізнається з першого погляду.
Картина досі перебуває у Національному науково-дослідному реставраційному центрі. У 2019 році міністр культури обіцяв до 450-річного ювілею художника повернути відреставрований шедевр музею, але цього не сталося. Виникло навіть припущення: чи не вивіз великий поціновувач живопису Віктор Янукович картину до Росії? Як заявила на презентації головний зберігач фондів Музею мистецтв Валентина Ноженко, реставрацію минулого року закінчили, але триває суд, а тому картину музею не повернули.
Загалом цьому полотну Караваджо пощастило набагато більше, ніж «Різдву зі святим Франциском і святим Лаврентієм», яке розшукують уже понад півстоліття.
Фомічов та його книга
Письменник Денис Фомічов в минулому – правоохоронець. Прийшов до органів у 1999 році, працював у різних підрозділах, зокрема в управліннях з боротьби з економічною та організованою злочинністю. Закінчив службу заступником начальника кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ України у 2015 році.
Вихід книги у світ літератор приурочив ювілею художника та власному 45-річчю.
Як розповів автор, у пошуку картини брали участь співробітники МВС та зовнішньої розвідки восьми країн. Але досі немає вироку суду банді, які викрала витвір мистецтва. Тому автор заявляє, що повість – вигадка від початку до кінця, а збіги випадкові. З іншого боку, на запитання, навіщо він написав цю книгу, Денис Фомічов відповідає просто: це відповідь на популяризацію в суспільстві бандитів та шана людям, які часто з ризиком для життя повертали вкрадене, знаходили вбивць та ґвалтівників.
– Два роки близько 110 людей нормально не їли і не спали. Працювали. І коли про це ніхто не дізнався, мені стало трохи прикро. А коли прочитаєте книгу, взнаєте, що сталося з цим підрозділом, – розповів письменник.
За словами автора, поштовхом до написання книги послужив перегляд комедії Люка Бессона Malavita з Робертом де Ніро.
– Ситуація у фільмі мене розсмішила, і я подумав, а чому б не написати правду про те, як усе відбувалося, – зізнався Денис Фомічов та розповів, як наше місто прозвучало на всю Україну. – У 2009 році Кропивницький посів перше місце в країні з виявлення та документування хабарів – понад 45 випадків. Ні до, ні після таких цифр не було. Це сталося не тому, що цього року брали хабарі, а тому, що керівник УБОЗу був киянином, і йому хотілося скоріше повернутися додому.
Книжку письменник розділив на три частини. Перша – про те, як поліцейські беруть хабарі, щоб ловити хабарників.
– Друга частина розповідає про те, як головний герой потрапив у розвідшколу і побачив, що можна працювати по-іншому в тій же країні, з тим самим міністром і з тим самим особовим складом, якщо ставляться інші завдання. Не добування грошей та кошмарення підприємців, а дійсна боротьба зі злочинністю, – розповів Денис Фомічов.
Третя присвячена операції з потрапляння головного героя у банду та затримання злочинців.
За словами Дениса Фомічова, картину замовив колекціонер із Європи, але викликаний викраденням резонанс у ЗМІ змусив його відмовитися від угоди. Викрадачі змушені були шукати нових покупців, чим і користувалися правоохоронці.
Книга матиме продовження. Вірніше, її головний герой продовжить боротьбу з хабарництвом серед суддів у другій книзі, а читачі дізнаються, як поліцейські ловлять поліцейських. А у третій він вирушить на схід України, коли там почалася війна.
Книгою зацікавилися в кінокомпанії Star Media, але, чим закінчаться переговори, говорити рано.
Бібліотека Чижевського має кілька екземплярів книги «Поцілунок Іуди» з інкриптом Дениса Фомічова. Якщо хочете прочитати – ласкаво просимо.
Лара Гуріна, спеціально для CBN
Поділися новиною
